Отже, нарешті я добралася до Інтернету і створила блог, але як кажуть краще пізно, ніж ніколи… І зараз я можу тверезо дати оцінку своєї діяльності у якості вчителя англійської мови, та 39 школи взагалі.
У 39 школі я не в перший раз, зі всіма вчителями я познайомилась ще кілька років тому, отже я могла собі представити як пройде моя практика, інша справа – діти))) бо вони всі різні і досить непередбачувані, до кожного треба знайти свій підхід, а це на мій погляд найважче, бо тут (уж вибачте), на мою думку жодна методика не допоможе.
І от почалася наша практика, з початку ми відвідували уроки, під час відвідування враження постійно змінювалися, з початку ми спостерігали уроки у 5 класу, по правді кажучи досить цікаво було, бо вони такі маленькі, міленькі), особливо тоді, коли вони відповідати хочуть і з місця з піднятою рукою стрибають, а якщо їх не запитують, так ще й ображаються)) (я тоді про наші пари згадала, от би ж ми так стрибали)))). Потім були 6 класи, ну тут вже «дорослі» особистості, усього на рік старше, але вже зовсім інші, з іншими інтересами, і намагаються виглядати дорослими, але все одно поводяться відповідно свого віку, але мені було досить цікаво за нами спостерігати, ще цікавіше було з ними спілкуватися. І на останок – 9 клас, тоді всі мої позитивні враження випарувалися, і саме тоді мені стало дуже шкода вчителя, бо такої 200% самовпевненості і нахабства я ще не бачила, (деякі люди кажуть, а ти себе згадай у 9 класі, може дійсно я і забула, може і ми такими були, але це шокує) вони нічого не хочуть робити, тільки демонструють свій пафос: «От подивиться який(яка) я крутий), але коли справа доходить до того щоб відповісти на уроці, оця вся крутість зникає, і на їхньому місці мені би було дуже соромно, що я не можу дати відповідь на елементарне питання, але тут все, вибачте, «по барабану», ось тоді я і почала молитися щоб мені цей клас не дали, і Бог почув мої молитви, мені дали 6 - «Б» клас.)
Отже знайомство з 6 – Б видалося дуже цікавим, бо в перший же день нашого знайомства я, як класний керівник, пішла з ними на прибирання території, з початку було дуже страшно, бо вони усі похапали свої речі, ранці, ну так для пристойності кілька віників, і побігли на вулицю, а я йду за ними і міркую: «Ось виходжу зараз на двір, а так лежить купка віників, і нікого немає…ось вам класний керівник, працюйте, підметайте…» але це були дуже чесні діти, були майже всі. Отже не дивлячись на польоти віників в повітрі, бегатню з відром на голові , ми впоралися з прибиранням, під моїм чуйним керівництвом)), авжеж вони дуже «прозоро» натякали на те, що я також маю підметати, але мені вдалося пояснити що керувати – це також дуже важкий труд)))
І ось – мій перший урок, по правді кажучи, було страшно, але після 10 хвилин уроку, страх зник, а після першого: «Аріна Григорівна, допоможіть будь ласка» стало тепліше і дуже приємно, а коли мене ще й цукерками пригостили, так це взагалі розтопило моє суворе, практикантське серце)))). А головне те, що і їм сподобалось, як потім казала Ольга Павлівна Белова – вони потім підійшли і запитали її чи прийду я наступного разу, і кожен раз коли вони приходили на англійську мову, і не бачили практикантів (це також відноситься і до Тихонової і до Біценко), кожного разу вони перепитували, чи прийдемо ми, і це дуже приємно.
Наступні уроки також проходили більш менш вдало, особливо цікавими для них були нестандартні завдання: ігри, ребуси, загадки, проекти, тоді вони всі активізувалися. Цікаво було з ними проводити «словесний теніс» за новою лексикою,бо були такі учні,що ображались , що їх не запитували. І щодо спілкування з учнями, я зрозуміла, що тут також треба бути нестандартним, на мою думку, стандартні вчителі – це ті яких позаочі кличуть «сухарями» які вважають що вони – це істина, вони завжди праві, ніколи не усміхаються, без емоцій, ніколи не пожартують, і не можуть розмовляти з учнями ні про що, крім свого предмету, і то тільки термінами (саме про таких вчителів співали легендарні Pink Floyd), і зараз я розумію що практиканти для учнів це як ковток свіжого повітря, бо на превеликий жаль у школі дуже багато авторитарних вчителів.
Отже крім уроків, мені також довелося повести свій клас на творчу зустріч з севастопольським байкарем Леонідом Д’яченко, ох і дуже важка це робота супроводжувати 20 дітей по місту, тоді відразу ж згадала мультик про мавпу і її діточок))). Але протягом зустрічі я була приємно вражена , бо я не очкувала стільки питань з боку дітей, крім цього вони ще і байки автора читали, і до речі дуже гарно, емоціонально, також ще вразило що мені подякували, за те що я дітей супроводжувала, сказали: «Дякую Вам, матуся» що викликало сміх у дітей, і культурний шок у мене)).
І нарешті найяскравіше враження – це позакласний захід на англійській мові, адже як раз у школі був тиждень англійської мови, і нам пощастило,з початку ми всі допомогли готувати один великий захід, де брали участь учні як із молодших класів, так і зі старших, але найяскравішими були «вихованці» Анастасії Сергіївни Біценко, особливо дівчина, яка грала роль тітки Поллі із «Тома Сойера» Марка Твена, позаочі ми почали називати її Станіславський, бо дівчина почувала себе як на сцені Великого театру, і дресіровала інших учнів, вимагала емоцій і міміки, я дуже чекала коли ж вона закричить: «Не вірю!!!», але не збулося). Також яскраво виступав хлопець, що мав грати на гітарі “Yesterday” The Beatles ,але, нажаль, або збентежився, або ноти не довчив, не зіграв до кінця, і не вилика проблема, ми з Анастасією Сергіївною Біценко тихесенько доспівали пісню)).
Щодо мого позакласного заходу, який я проводила з Настею Тихоновою, то це була феєрія, це була гра «Що ти знаєш про Англію» мій клас, у складі 7 людей виступав проти її, всі інші учні були глядачами, але також без справи не сиділи, приймали участь у конкурсі для глядачів. Отже конкурс йшов впродовж 2 уроків, обидві команди демонстрували звої знання з Англії, культури, літератури, мистецтва. Найцікавіше було спостерігати як вони переживали, якщо їх команда програє, або через те, що дисципліна у залі була порушена глядачами, у команди (того класу) стягуються бали. Ще біло цікаво те, що наші класи вважали що ми з Настею будемо їм відсуджувати, але марно, гра закінчилась чесно внічию, і всі отримали солодкі призи. Отже гра принесла задоволення не тільки учням, але й нам.
Отже вибачаюсь за відвертість, і деякий гумор, але емоції переснили мене)))
